Сценарій науково-практичної конференції до Дня памяті жертв Голодомору

Сценарій науково-практичної конференції

до Дня пам’яті жертв   Голодомору

«Голодомор болить моїй душі»

Мета: розкрити суть трагедії голодомору 1932-1933 рр. та її вплив на долю українського народу, на історичну пам’ять сучасників; з’ясувати причини та наслідки Голодомору 1932-1933 років як геноциду українського народу; активізувати пошукову діяльність школярів, учасників шкільного самоврядування; гідно вшанувати жертв Голодомору, вчиненого тоталітарним репресивним сталінським режимом; виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм на основі усвідомлення досвіду історії.

На сцені розміщено велике полотнище, яке нагадує український рушник, дитячий плакат, присвячений Голодомору, карта СРСР, на якій червоними маками позначено територію, яка найбільше постраждала від Голодомор, назва заходу.

Учасники читають по черзі рядки поезії-епіграфу заходу і сходять зі сцени зі свічками до своїх столів, накритих українськими вишитими  скатертинами. На кожному столі – каравай, лампадка на українському рушнику.

Звучить сумна музика.

Відкрийтеся, небеса!

Зійдіть на землю, всі українські села, пересілки та хутори.

Повстаньте всі, кому казали: «Вмри!»

Збудуйте пам’яті невигасний собор!

Це – двадцять другий рік!

Це – тридцять третій рік!

Це – сорок шостий рік!

РАЗОМ: Голодомор! Голодомор! Голодомор!

Вчитель:

Доброго дня, присутні учні та вчителі нашої школи. Сьогодні ми зібралися разом з Вами не просто на лінійку чи літературно-музичну композицію, присвячену одній із пам’ятних дат. Сьогодні ми проведемо науково-практичну конференцію,  у якій візьмуть участь усі класні колективи, щоб усвідомити суть, збагнути передумови та  наслідки страшного злочину перед людством – Геноциду нації, Голодомору 1932-1933 рр., щоб вшанувати пам'ять мільйонів  його жертв.

За час існування світу у ньому сталося чимало страшних трагедій. Були  громадянські, світові, визвольні та загарбницькі війни, у яких гинули безліч людей.  Були катастрофи, землетруси, стихійні лиха та епідемії, які забирали життя людей. Та коли люди гинуть від стихійного лиха, авіакатастрофи, чи аварій на виробництві – це одне. Коли люди гинуть на війні , захищаючи свою Батьківщину від ворога – це друге. Але коли люди вмирають від голоду, особливо штучного, створеного навмисно владою проти свого народу – це зовсім інше. Це те, що немає права на розуміння і виправдання.

Всі ми добре знаємо, що Україна завжди була багата на родючу землю і хліб, її ще за часів Київської Русі, називали «житницею Європи». За рахунок України  Радянський Союз забезпечував усю країну хлібом та  експортував українське зерно за кордон. Хіба можна уявити, що народ-хлібороб помирає від голоду на родючих чорноземах?

Україна серед усіх радянських республік мала найбільші людські втрати внаслідок Голодомору. У ті часи жертвами ставали не окремі люди, винищувались цілі села. Від голоду помирали і старі, і молоді. А найстрашніше – помирали діти.  У вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько двох третин учнів. Не дожили до першого дзвоника. За різними підрахунками під час Голодомору померло близько 4 мільйонів, з них 1 мільйон – діти. І це переважно сільське населення, містян, загиблих від голоду, налічувалось близько 300 тисяч. Людей свідомо морили голодом. Цей злочин проти людства у міжнародному праві називають геноцидом.

Сьогодні ми спробуємо дізнатися усю правду про Голодомор, бо тільки усвідомлюючи причини та наслідки цього лиха, пам’ятаючи про масштаби страшної трагедії, ми можемо не допустити повторення подібного.

Ми попрацюємо сьогодні у групах, презентуємо пошуково-дослідницький матеріал, який вдалося знайти, дізнаємось що таке Голодомор, його причини та наслідки, на прикладі спогадів очевидців спробуємо усвідомити глибину і трагізм  голодомору. Ми дізнаємося хто був причетний до нищення нації і за що власне так жорстоко поплатилися наші предки. Нас це вразило. Чи вразить це вас – дізнаємося по закінченню конференції.

Отже, надаємо слово І групі.

Виступ І групи.

Звучить музика «Реквієм» Моцарта.

    „Літа 7441 від Створення світу Божого ( 1933 року від Різдва Христового) був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моравиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих і дітей, і ще не народжених у лонах матерів.

Інсценізація поезії.

                                                         

Хлопчик-першокласник:

 "Бозю, що там у тебе в руці?
Дай мені Бозю хоч соломинку,
Щоб не втонути в голодній ріці.
Бачиш мій Бозю-я ще дитинка,
Та ж підрости хоч би трохи бодай!
Світу не бачив ще білого...Бозю!
Я- пташенятко при битій дорозі,
Хоч би одненьку пір'їночку дай!
Тато і мама-холодні мерці.
Бозю,зроби щоби їсти не хтілось...
Холодно Бозю...Сніг дуже білий...
Бозю...Що там у тебе в руці?...

                                                                      

Дівчинка-першокласниця:

                        Засни… Поспи…

                     Я коли сплю - завжди росту.

                     Рости, рости, хлібчику, бо так тебе мало.

                     В широту рости й висоту.

                     Як не виростеш ані трішки –

                     Нехай стану я маленька,

                     Як мишка, щоб мені тебе вистачило на цілісінький вік.

                     Щоб я нірку прогризла в шкуринці,

                     В тебе влізла, жила й поживала,

                     М»яко спала на теплій перинці

                     І жувала, жувала, жувала…

                     Спробуй встрель мене, чи подражни.

                     Там не буду я мерзнуть і кашлять,

                     Там в хлібинці немає війни,

                     Там не страшно… 

Одинадцятикласниця у ролі матері:

Ой засни, моя дитино,

Як заснула вся родина.

Спи від маку і прости

Та вже їсти не проси.

Голод більше не дістане –

Скоро сон міцний настане.

Думки в голові, як цвяхи

І снують, мов ті мурахи.

Пригорну тебе синочку,

Поховаю у садочку.

Ой! За що ж це мені люди?! –

Син перед очима всюди.

Він не виросте ніколи,

Не ходитиме до школи

Не народяться онуки,

Не зігріють бабі руки.

Ось і все... сина немає.

Тепер він мене чекає

Вже іду до тебе сину

Зачекай іще хвили….

    Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу, таких жахливих трагедій, як голодомор 1932-1933 років.  Адже, голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій. Голодомор – це зумисно організований радянською владою  у 1932-1933рр. штучний голод, який привів до смерті мільйонів українців і визнаний світом як геноцид українського народу.

Пекло, створене в Україні на початку 30-х років ХХ століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії. Більшовицький режим вирішив голодом поставити український народ на коліна, змусити його будувати „комунізм” на кістках мільйонів.

      Розпочалася тотальна війна: людей не рубали, не стріляли – у них просто забирали всю їжу, оточили військами і спокійно дивились, як вони повільно, у нестерпних муках, помирають від голоду.

 Тільки сліпий міг не побачити трагедію українського народу. І виявляється такі сліпі були. Ці сліпі свідомо дезорієнтували з відома радянського керівництва, світову громадськість, що в Україні ніякого голоду не було й немає. І це в той час, коли в Україні помирало щодня 25 тисяч людей, щогодини – 1000 чоловік, щохвилини – 17 чоловік.

Поезія «Ти кажеш не було Голодомору?»

Вчитель:

Давайте разом поміркуємо, чому стався такий злочин? Які причини стали поштовхом до такої лютою і нелюдської жорстокості? Давайте послухаємо, що нам підготувала ІІ група пошуковців

Виступ ІІ групи

Проти свободолюбивості українського народу боролися у різні способи. Сталін винайшов власний, один із найжорстокіших за всю історію людства.  Він залізною рукою впроваджував терор і голодну смерть.

Де б не жили українці, влада їх знаходила і свідомо нищила. Найбільш постраждали від голоду Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська області. На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.

          У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищій у 5-6 разів. У Донбасі - у 3-4 рази. Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України.  В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці. В деяких областях мешканців виселяли в Сибір тільки через те, що їм вдавалося роздобути їжу для своїх дітей. Дотепер ми не знаємо імен всіх, хто загинув від голодної смерті – найбільшого  злочину комуністичної влади.

За дослідженнями науковців Києво-Могилянської академії та Українського Інституту національної пам‘яті, причиною Великого Голоду називають радянський режим і його наміри знищити українство та українськість. Адже влада була сильно занепокоєна настроями українців.

Потужна національна еліта, економічно незалежне і національно свідоме селянство становили головну загрозу для більшовиків.  Радянська влада запровадила тотальну індустріалізацію та колективізацію, чим вже на початку 20-тих років знищила кращі селянські господарства. Майно селян конфісковувалось, а їх самих засуджували до ув’язнення чи заслання на північ, у Сибір. Інших селян примушували вступати у колгоспи.
           Хлібороби почали втрачати землі, худобу, реманент і, головне, контроль за результатами своєї праці. Вони стали повністю залежати від партійного керівництва. Селяни почали бунтувати. Голодомор став результатом нищення свободолюбивих устремлінь українського народу

Штучна організація сталінським керівництвом голоду здійснювалось для того, щоб зломити опір українського села політиці суцільної колективізації та «соціалістичним перетворенням» взагалі, побороти небажання вільних духом та працьовитих селян  працювати у громадському колективному господарстві, віддавши до колгоспів усі свої землі, худобу. Були запроваджені непосильні для селян плани хлібозаготівлі, до селян застосовувались репресії, влада конфісковувала  будь-які продовольчі запаси.

За розпорядженнями уряду, заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося на 10 років ув'язнення і розстріл   будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система натуральних штрафів, товарних репресій. 

Голодомор 1932-1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом.

Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом сталінської політичної системи проти мирних людей, проти українців як нації і, зокрема, проти селян як класу. Внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. Головною метою організації штучного голоду був підрив опору українців проти комуністичної влади та забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення.

Танцювальна композиція «Голодомор» у виконанні танцювального колективу школи.

Вчитель.

Дякуємо ІІ групі за такі глибокі дослідження та аналіз причин та передумов  Голодомору 1932-1933 років. Тільки добре усвідомлюючи істинну історію свого народу ми можемо визначати подальший напрямок руху нашого суспільства. Але для цього треба знати історію свого народу, добре знати обличчя його ворогів і глибоко аналізувати ті події, які мали місце у житті наших предків, щоб не доводилося ставати на ті самі граблі.

Ми продовжуємо нашу конференцію і запрошуємо ІІІ групу повідати нам як чинився Голодомор на теренах України.

Виступ ІІІ групи

Спершу проводилось насильне вилучення всіх продовольчих припасів. Було запроваджено нереальні плани хлібозаготівель. Забирали останнє зерно, не залишивши навіть на посіви, вимітали з-під стріх.

7 серпня 1932 року було прийнято Постанову «Про охорону соціалістичної власності», яка отримала назву «Закону про п’ять колосків». За цією Постановою засуджували навіть дітей, які підбирали колоски пшениці на вже зібраних полях. На тих полях, які ще вчора належали їхнім батькам.

Восени 1932 року комісія під керівництвом голови союзного уряду Вячеслава Молотова запроваджуються «натуральні штрафи». Якщо селянин чи колгосп не виконував план здачі зерна, у нього забирали все: від усіх запасів картоплі чи зерна до корови чи навіть хати.

У листопаді 1932 року в Україні та на Кубані, населеній переважно українцями запроваджується система голодних гетто – «система «Чорних дошок». Занесеня на «чорну дошку» колгоспів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, репресії.

22 січня 1933 року спеціальною директивою забороняється виїзд за межі України «за хлібом».

Територія сучасної Західної України, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Львівська, Тернопільська, Волинська та Рівненська області, та Крим на той час не входили до складу Радянського Союзу, а тому й уникнули такої важкої долі.

Готуючись до конференції та досліджуючи матеріали по Голодомору, ми натрапили на одну історію, про яку без сліз розказувати практично неможливо. Вона була надрукована у газеті «День» № 172 від 10.10.2007 року. Професор московського університету Володимир Монаков досліджував свій родовід і хотів дізнатися точну  дату народження та походження своєї матері Ганни Євгенівни Неласої, яка пам’ятала лише, що виросла в дитбудинку на Луганщині. Та насправді залякана до смерті тоталітарним режимом жінка просто боялася розповідати про своє сповнене страждань життя. Але побачивши фото рідних, почувши їхні спогади, вона й собі наважилась усе розповісти.

Інсценізація. На сцені дівчина ділиться спогадами очевидців.

«Жили мирно, дружно. Сеяли хлеб, выращивали огородные культуры. Держали скот. Отец был добрым и умелым, он все мастерил по хозяйству и нам, детям, мастерил игрушки. А еще он учил неграмотных хуторян грамоте. К нему тянулись люди. Мамочка вся в домашних заботах: трое маленьких детей работа в огороде  и по дому».

Раптом у цю сім'ю, як і в мільйони інших українських родин, увійшло лихо.

«А потом наступила самая страшная пора в жизни нашей семьи. Это был 1932-1933 года. Весной пришли «комсомольцы». Угнали овец, забрали лошадь, увели корову. Мама кричала,  плакала. Мы все трое держались за подол ее юбки и ревели».

Влада не зупинялася на повній конфіскації продовольства і майна сім'ї Неласих. Вона свідомо поставила сім'ю на грань життя і смерті напередодні зимових холодів наприкінці 1932 року.

«… потом власти выгнали нас из дома… В лесу мы вырыли землянку. Но и там к нам наведывались какие-то люди и забирали последнее!»

Тоді дівчинка на власні очі побачила, що таке голодна смерть.

«Наступила голодная весна 1933 года. Мы выловили и поели всех сусликов, змей, ежей и всякую траву. Помощи не было ниоткуда. И наступил страшный голод. Первым от голода умер братик Коля. Я плакала, мне было страшно. Ведь мне было всего семь с половиной лет. А потом умер дядя, а потом тетя… Смерть моих родителей произошла в июне 1933 года. Зайдя в землянку, я увидела свою мамочку, лежащую на лохмотьях.  Ее живот прилип к спине. Я начала лить ей в рот молоко, но отец сказал, что ей это уже не поможет. Потом отец стал бредить и хрипеть… Он умер на второй день после мамы… Мы с братиком остались вдвоем среди мертвых родителей. Сколько это продолжалось я не помню. Нас забрали в ясли. Братика положили на земляной пол под печкой. Он умирал, с его опухшего тела сочилась жидкость. Я сидела рядом, он скрипел зубами и просил есть… Братик умер, его похоронили рядом с яслями…»

Навіть через стільки років Ганна Євгенівна не могла зрозуміти, за що таким стражданням було піддано українських селян.

«Часто думаю: почему с нашими семьями так поступили, за что выгнали из домов, за какие преступления обрекли на голодную, страшную смерть? За то, что честно трудились день и ночь? Я выжила… Видимо, так было угодно Богу – оставить меня жить на свете за моих родителей и братиков-мучеников. Все, что рассказала – истинная правда, да такое и не выдумаешь нарочно. Такое даже не присниться в страшном сне».

Ця історія – є лише краплею в морі людського горя, яке довелося пережити мільйонам українців у 1932-19333 роках Вона засвідчує, що Голодомор був не стихійним лихом, а рукотворним актом, страшним злочином комуністичного режиму проти Українського народу.

Ця історія засвідчує, що правда немає кордонів та національності. Вона дійшла до Москви і піде по всьому світу. Правду потрібно шукати, а пам'ять шанувати.

Вчитель.

Голод не був наслідком засухи чи неврожаю, а став результатом цілеспрямованої політики комуністичного режиму. Шляхом тотального вилучення харчів, блокади сіл і цілих районів, несумісні із життям. Такі дії влади є злочином і відповідають визначенню геноциду у Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року. На цій основі 28 листопада 2006 року Верховна Рада України за ініціативою Президента Віктора Ющенка, прийняла Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», яким Голодомор визнано геноцидом Українського народу. З тих пір щороку в Україні кожна свідома родина запалює у вікні свічку пам’яті за замученими голодом. Ці вогники символізують нашу скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів наших співвітчизників, серед яких були такі діти як ви, такі люди як ми, як я , як мої батьки…  Ці огники зігріють душі загиблих. Це – знак нашої пам’яті. Це світло очищення задля нашого майбутнього. Ми підтримуємо цю акцію пам’яті і запалюємо свічки пам’яті як символічні вогники у наших душах, ми схиляємо наші голови у скорботі перед невинно убієнними голодними предками нашими.

У нашому селі, поряд із пам’ятником загиблих воїнів-односельчан у ІІ світовій війні, є пам’ятний знак присвячений пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій. Учні нашої школи понесуть до пам’ятника ці символічні вогники та квіти на знак нашої національної пам’яті та непримиренності із злочинними діями тоталітарного режиму. Право покласти квіти та лампадки до пам’ятного знаку надається представникам учнівського самоврядування – учасникам нашої конференції.

КВІТИ ДО ПАМЯТНИКА.

Звучить молитва до Всевишнього «Господи Вседержителю…» у звукозапису.

Просимо присутніх вшанувати хвилиною мовчання пам'ять мільйонів невинних жертв Голодомору.

ХВИЛИНА МОВЧАННЯ.

Звучить пісня О.Білозір  «Свіча» у виконанні дуету дівчат 7 класу.

Вчитель:  

Який урок ми можемо винести із подій 1932-1933 років як свідоме молоде покоління українців нам коротко розповість четверта група дослідників, завдання яких було не просто переказати події Голодомору, але й проаналізувати його результати та значення для майбутніх поколінь українців.

Виступ ІУ групи.

«Голодомор – це велике нещастя, яке скосило мільйони людей і винищило дитинство цілого народу українців» - так про страшний геноцид сказав у травні 1933 року консул Італії Сержіо Граденіго італійському посольству у Москві для інформування Міністерства закордонних справ Італії про ті події, які коїлись тоді у Радянському Союзі.

Так, тоталітарний режим Сталіна без перебільшення винищив дитинство нашої нації, наше майбутнє обрізав як молоду квітучу гілку. Цілеспрямовано нищив бажання працювати, розвивати сільське господарство, привчати нащадків до кращих традицій господарювання, розвивати економіку своєї Батьківщини і, врешті-решт, відстоювати свої законні  права на життя і працю на своїй землі. На довгі роки люди замовкли, боячись за своє життя, корячись безглуздим наказам злочинної влади. В українцях вмирала жага до волі та прагнення кращої долі, пригнічені залякуваннями більшовиків вони корилися системі і, як наслідок, відстали у своєму розвиткові.

Але й це не головне. У 20-тих роках минулого століття на території Української республіки налічувалось близько 120 мільйонів українців. За різними підрахунками, які і зараз неможливо встановити достеменно, близько 4  мільйонів українців померло від голоду. Додайте ще кожного шостого українця, який загинув під час ІІ світової війни, в яку Україна була втягнути завдяки своєму перебуванню у складі Радянського Союзу.

Додайте до цієї страшної цифри сотні тисяч репресованих, знищених у катівнях повоєнного періоду, а також засуджену режимом українську інтелігенцію, яка своїм надзвичайним розумом та перспективою могла піднести нашу націю до небачених висот. Можна ще багато додавати, та не злічити усіх, хто помер тільки за те, що був українцем за походженням та переконаннями.

А результат не забарився. У роки, коли Україна стала незалежною перепис населяння показав 54 мільйони українців. Більше ніж удвічі скоротилося населення України. Це ті ненароджені діти, батьки яких померли від голоду, війни, репресій…

2012 рік – українців близько 46 мільйонів…

З якою цифрою ми вийдемо із цієї страшної неоголошеної війни із нащадками тоталітарного режиму Радянського Союзу – братнім народом Росією?

Вимираємо потихеньку. Складається враження, що нашим ворогам вдається нас знищити і це для них залишається тільки питанням часу.

Які уроки ми можемо з цього винести? А це вже аналізуйте самі. Чи можемо ми довіряти тим, хто цілеспрямовано нас нищить? А де ж наша гордість, наша волелюбність, прагнення відстояти своє право на життя,  інстинкти самозбереження, врешті-решт?

Уроки історії даються непросто, але ми не маємо ніякого морального права закрити очі на все, що довелось пережити нашому народу і це тільки за останнє століття. Ми маємо насамперед знати свою правдиву і чесну історію.

Вчитель.

Сподіваємося, що кожен з вас щось сьогодні для себе відкрив, усвідомив, зрозумів. А висновки робити вам упродовж усього життя. Не боятися відстоювати правду, волю і зрештою себе та майбутнє своїх нащадків, якщо хочете, щоб вони народилися і гідно жили на своїй батьківській святій землі. А потенціал, повірте, в України ще є. Бо ж як не знищили українців голодом, ІІ світовою війною, репресіями і українці встали на Майдан, стали на захист держави на Сході України – то вони не переведуться і надалі. Нам тільки треба не забувати, що ми – це ті самі українці, які мають не допустити загибелі нації, а відродити, підняти з руїн і зберегти.

А закінчити сьогоднішню конференцію ми хочемо побажанням добра, миру і справедливості. Аби ви ніколи не знали горя і вам не бракувало хліба насущного. Ціна у нього надзвичайно висока: від тяжкої праці хлібороба у поті чола до мільйонів заморених голодом. Можливо для вас сьогодні це не делікатес і не екзотичний смаколик, але посмакуйте шматочком запашного українського хліба і завжди пам’ятайте його ціну. Дякуємо всім за увагу.

Учасники конференції роздають каравай присутнім.

Звучить пісня про хліб.